Літературна вітальня до 125-річчя від дня народження Паустовського К.Г. "Образ України я носив у своєму серці"

Він жив для того, щоб людина не соромилася доброти і не боялася за неї, а знала, що доброта й краса – правда, за яку треба жити і вмирати, не здаючись.

                                              Віктор Шкловський

Костянтин Георгійович Паустовський— класик поетичної прози ХХ століття, твори якого, високого, витонченого смаку та майстерності літературної мови, увійшли до золотого фонду світової літератури. Вони, присвячені різним епохам, написані різними стилями — від казкового та іронічного до класичного, овіяні надзвичайною вишуканістю, притаманною манері Паустовського, красою в дрібницях,   мистецтві,   природі, чарівністю     людської    душі   і   силою    людської
                                                                                                  особистості.

Сьогодні з читайликами ми впевнено можемо сказати, що ім’я і творчість Костянтина Паустовського не забуті. Його твори читають і перечитують, а головне — цей великий романтик і в ХХІ столітті всім ще потрібніший, ніж раніше. Він допомагає не втрачати надію, не дозволяє «бути неправдивим, неуком, боягузом і жорстоким», жити без совісті і мрії, забувати про головне — людину.

У  передмові до українського видання «Золота роза» 1957 р. письменник написав: «У книгах майже кожного письменника просвічується образ рідного краю з його безмежним небом і тишею поля, з його задумливими лісами і мовою народу. Мені взагалі пощастило. Я виріс в Україні. Її ліризму я вдячний багатьма гранями своєї прози. Образ України я носив у своєму серці протягом багатьох років».

Літературна година до Дня слов'янської писемності і культури "Згадаймо рівноапостольних Кирила і Мефодія"

Це свято бере свій початок у двох братів православної релігії, Кирила і Мефодія. Адже саме вони дали слов’янам писемність і можливість залишати інформацію, використовуючи простий і зрозумілий алфавіт. Такий крок дозволив дати освіту навіть простим людям і навчити їх грамоті, що в свою чергу дало поштовх до входження слов’ян до списку цивілізованих рас, і стати освіченими і розвиненими. Брати взялися перекладати на кирилицю деякі священні талмуди, що дало поштовх на проведення богослужінь рідною, отже, зрозумілою мовою. У зв’язку з цим звичайні громадяни стали краще розуміти релігію.

В результаті розвитку грамотності простих людей почали виникати школи, в яких вчили азбуку та культуру в цілому. Абетка була названа на честь одного з братів – «кирилицею». Гортаючи сторінки сучасної книжки ми не повинні забувати про витоки нашої мови, писемності та культури, про те, як з'явилися перші літери, без яких у нас не було б сьогодні ні однієї книги.

Свято вишиванки

Вишиванка для українців – це символ благополуччя і любові в сім’ї, а свято вишиванки символізує національну єдність нашого народу.

18.05 наші читайлики запросили нас на свято вишиванки. Головна мета заходу – збереження та популяризація українських традицій та цінностей серед нашого народу. Вишиванки сприймають як символ єднання, солідарності і підтримки. 

Українська вишита сорочка здавна в Україні служила як прикрасою, так і оберегом. Таємничою мовою вишивки вона передавала безліч побажань для сімейного благополуччя та щастя людини, яка її одягала. Вишивкою - оберегом вишивалися воріт, манжети, поділ і розріз горловини. Існує повір’я, що якщо сорочка зроблена і вишита на добре життя, то вона буде надійно оберігати людину, чужу вишиванку одягати не слід, бо вважається, що таким чином можна «перебрати» на себе чужу долю.

Вишиті сорочки та вишиванки будуть оберігати вас, наділяти силою рідної землі, тому що символи, вишиті на них, мають глибоке значення, яке закладене тисячі років тому, дійшли до наших днів і зараз використовуються для оздоблення сучасних вишиванок.

Одягнімо вишиванки, друже,

Хай побачить українців світ —

Молодих, відважних, дужих,

У єднанні на сто тисяч літ.

Василь Дерій