четвер, 30 січня 2020 р.

Літературна вітальня до 90 років Всеволода Нестайка


Сьогодні разом з читайликами ми розглянули казки Всеволода Нестайко, найвідоміші твори, а також коротко розповіли про його біографію письменника.




Всеволод Зіновійович Нестайко народився 30 січня 1930 року в м. Бердичеві на Житомирщині в сім'ї службовця. Коли Всеволоду було три роки, разом з іншими січовими стрільцями, загинув його батько. Йшов страшний 1933 рік і сім'я, рятуючись від голоду, переїхала до родичів у Київ. Тож все своє свідоме життя Всеволод Нестайко прожив у Києві. Як пише сам письменник: „І хоч би де мені доводилось побувати, хай навіть у найцікавішій подорожі, коли я повертаюсь до Києва, серце у мене б'ється від радісного хвилювання зустрічі з рідним містом”.

Довгим і безтурботним було життя Всеволода в молодшій школі. Та закінчилось воно раптово одного дня — почалася Вітчизняна війна. Хлопцеві було тоді одинадцять років. З мамою Всеволод Нестайко провів два роки в страшній київській окупації. Мама організувала в своїй кімнатці підпільне навчання, щоб учні не забули набутих раніше знань. Ці уроки допомогли — Всеволода прийняли зразу до шостого класу. Це було тоді, коли ще Київ лежав у руїнах. Хлопець одразу потягнувся до літератури. І коли настав час обирати професію, вирішив, що це буде тільки література.

Перші оповідання для дітей Всеволод Нестайко почав друкувати в журналах „Барвінок” та „Піонерія”. Перша книжка „Шурка і Шурко” побачила світ у 1956 році. Майже п'ятдесятирічний шлях у дитячій літературі він засвідчив виданням близько тридцяти книжок оповідань, казок, повістей і п'єс.

 Найвідоміші з них:
  • „В Країні сонячних Зайчиків” (1959)
  • „Супутник ЛІРА-3” (1960)
  • „Космо-Натка” (1963)
  • „Робінзон Кукурузо” (1964)
  • „Тореадори з Васюківки” (1973)
  • „Одиниця з обманом” (1976)
  • „Незвичайні пригоди в лісовій школі” (1981)
  • „Загадка старого клоуна” (1982)
  • „П'ятірка з хвостиком” (1985)
  • „Незнайомка з Країни Сонячних Зайчиків” (1988)
  • „Слідство триває”, „Таємничий голос за спиною” (1990)
  •  „Неймовірні детективи” (1995) 



Книги В. 3. Нестайка перекладено двадцятьма мовами, в тому числі англійською, німецькою, французькою, іспанською, арабською, бенгалі, угорською, румунською, болгарською, словацькою тощо. Російською його книги виходили тринадцять разів.

понеділок, 20 січня 2020 р.

До дня соборності України “Чи на світі є країна ще миліша за на наш край?”




Сьогодні з читайликами ми поговорили про те, що від нас залежить, якою буде наша держава. А держава, як і родина, має бути дружною, сильною, здоровою, щасливою. У тяжкій і тривалій боротьбі за національне визволення, утвердження власної державності наш народ не раз переживав як гіркі, так і радісні події. Одна з таких сторінок нашого минулого – боротьба українського народу за соборність своїх земель.
Прикметно, що день Соборності припадає на період великої радості від Різдва Христового, радості людини , що благоговіє перед таїною Спасіння, переживає чудо великого оновлення. Утвердження єдності народу у соборній державі, чуття великої родини як у далекому 1919, так і сьогодні завжди було і є чудом оновлення.

Після революції 1917-го в Росії українці отримали шанс відновити власну державність. У Наддніпрянщині постала Українська Народна Республіка, яка вже у 1918 році IV Універсалом Центральної Ради і на мирових переговорах у Бересті з країнами Почвірного блоку твердо заявила про свою неподільність. Українська Держава, що наприкінці квітня 1918-го змінила УНР, оголосила соборність історично-етнографічних земель офіційним курсом державотворчого поступу. Павло Скоропадський прагнув об’єднати Бессарабію, Придністров’я, Берестейщину, Гомельщину, Стародубщину, Курщину, Білгородщину, Рильщину, Донщину, Кубань, Крим, Холмщину, Карпатську Україну, Буковину, Підляшшя та Східну Галичину в єдину країну.
Національно-визвольні настрої були і на західноукраїнських землях. Революція 1918 року в Австро-Угорщині посилила надії українців Наддністров’я на здобуття незалежності, а створення Гетьманату надало їм впевненості у неминучості об’єднання нації в єдину державу.




понеділок, 13 січня 2020 р.

До свята Водохреща “Ой на річці, на Йордані”




Сьогодні наша бібліотека розповіоа малим читайликам про Водохрещення, як його святкують, які традиції, обряди та історію винекнення.


19 січня ми святкуватимемо Водохреща, або Богоявлення Господнє. Це третє найбільше свято, яке завершує цикл Різдвяних свят. Церква розглядає Водохреща Господнє як «свято просвіти» народів, оскільки за її вченням, саме з Водохреща Ісус розпочав проповідь євангельської істини.
Його ще називають Йорданом. Йордан (від назви ріки Йордан у Палестині) – народна назва християнського обряду освячення води. Його здійснюють на згадку про хрещення Ісуса Христа в Йорданії, описаному в Євангеліях.
У Стрию велике Йорданське водосвяття традиційно відбувається на березі річки після святкової Літургії у катедральному храмі Успіння Пресвятої Богородиці. Зазвичай супроводжуватимуть колядки і щедрівки у виконанні багаточисельних парафіян.

Вірування та обряди


Вважається, що на Водохреща, з опівночі до опівночі, вода набуває цілющих властивостей і зберігає їх протягом року, лікуючи тілесні й духовні хвороби. В цей день майже у всіх містах і селах святять воду. Віддавна в народі освячену на Водохреща воду вважають своєрідним спасінням від багатьох недуг. Її дають пити тяжкохворим, нею освячують храми, домівки і тварин.
Залишається загадкою той факт, що вода з Водохреща не псується, не має запаху і може зберігатися протягом року. Дехто схильний вважати, що цьому сприяє срібло від хреста, який священик занурює в воду під час обряду. Проте ця думка є помилковою, оскільки не завжди у воду занурюють срібний хрест, а використовують дерев’яний чи з будь-якого металу, а вода все одно роками не псується.

Традиції


До Водохреща жінки намагалися не полоскати у воді білизни, бо «там чорти сидять і можуть вчепитися». Натомість дівчата у посвячену воду клали калину чи коралі  й умивалися, аби щоки були рум’яними. Загалом до Водохреща протягом всіх свят жінки не ходили по воду, це мали робити лише чоловіки. 19 січня зранку ходять до церкви святити воду.
Цією свяченою водою починається трапеза, нею ж кожний господар кропить усіх членів сім’ї, хату, інші будівлі. За давньою традицією, церемонія освячення води відбувалася просто неба, на берегах річок, струмків, озер. Після Водохреща розпочинається новий весільний сезон, який триває до Великого посту.


понеділок, 6 січня 2020 р.

Свято колядок, щедрівок “Ой радуйся, земле!”


Сьогодні наша бібліотека ознайомила читайликів  з колядками, щедрівками, а також з їх історією виникнення. Пригадали найвідоміші колядки та щедрівки.


Колядки та щедрівки - це українські обрядові пісні, які виконують під час новорічних та різдвяних свят. А ось чим вони різняться знають далеко не всі. Різниця є: традиційно колядки виконують на Різдво (7 січня), а щедрують - напередодні старого Нового року (13 січня). У колядках, насамперед, прославляють народження Христа, а виконуючи щедрівки люди бажають добробуту родині, багатого урожаю та інших благ.Так само як і календарно-обрядові пісні, щедрівки та колядки мають язичницький характер. А зміст їхніх текстів обов’язково має магічне значення.


Звичай колядування пов’язують із днем зимового сонцестояння, який ще називають святом Коляди. У давнину його святкували 25 грудня. Наші предки вважали, що саме в цей день Сонце з’їдає змій Коротун, а всесильна богиня Коляда в Дніпровських водах народжувала нове Сонце - маленького Божича. Люди намагалися захистити новонародженого та проганяли Коротуна. Потім - ходили від хати до хати, щоб сповістити людей про народження нового Сонця.

 
Щедрування - давній новорічний звичай, під час якого групи щедрувальників  піснями славили господарів, бажали їм здоров'я і достатку, за що отримували винагороду. Супроводжувалось воно магічними діями, музикою, танцями, пантомімою, обрядовими іграми з масками. Щедрівки, на відміну від колядок, мають свою особливість, традиційний приспів: «Щедрий вечір, добрий вечір, добрим людям на весь вечір».